Ми йдемо семимильними кроками, - Артур Селецький про реформи освіти в Україні

Артур Селецький, заступник міністра освіти України, фото з відкритих джерел

Кореспонденти порталу "Коментарі" поспілкувалися із заступником міністра освіти та науки Артуром Селецьким про реформи у сфері освіти, дистанційну освіту, оцінювання вчителів та інше.

- В якому напрямку відбувається реформування системи освіти в Україні?

Ми йдемо семимильними кроками і вже багато чого вдалося зробити: запровадити всеукраїнську школу онлайн, якою користується більш ніж 180 тисяч учнів із 119 країн світу. Також, кожна українська діаспора, незалежно в якій країні вона знаходиться, має можливість займатися по нашій програмі. І, звісно, учні з тимчасово окупованих територій, також займаються українською мовою за нашою рідною програмою. Також було впроваджено електронні щоденники і журнали. Вони безкоштовні на сьогоднішній день. Зараз готуємо програмний інтерфейс, який дозволить збирати інформацію з комерційних платформ, якими також користуються школи, і далі аналізувати інформацію щодо успішності наших учнів. Ці дані допоможуть учням, коли вони будуть обирати предмет ЗНО, підкажуть, яким чином предмети необхідно підтягнути. Окремо платформа, яку ми зараз маємо впроваджувати, — це позашкільна освіта, там будуть всі гуртки України і можна буде побачити, де і який гурток знаходиться. Мені як батьку, який має двох учениць, важливо знати, які гуртки для них є в моєму місті, які в них рейтинги, скільки там навчається дітей і важливо те, що я, як батько, буду бачити, які в моєї  дитини досягнення. Ця система охоплює не тільки освітні гуртки, але й спортивні, культурні гуртки, тобто уроки музики, з образотворчого мистецтва тощо.

Окрім того, ми будуємо платформу для спортивних змагань, де будуть відображатися всі змагання України і календар їх проведення буде зінтегрований з календарем Міністерства освіти і Міністерства спорту. У додатку будуть зберігатися дані про усі досягнення кожної дитини, яка брала участь у будь-яких спортивних змаганнях. Уявіть собі, що в якомусь невеличкому селі хлопчисько грає футбол, забиває багато голів і його зможе розгледіти команда скаутів з "Динамо" чи "Шахтаря" та візьме до себе в школу.

- А яку освіту отримали Ви й як Ви обирали спеціальність?

Після 9-го класу я пішов до вищого професійного училища отримувати професію каменяра-будівника. Я хотів будувати будинки і на другому курсі, коли ми відвідували будівельний майданчик в -30°, я захворів ангіною, мав час подумати і вирішив, що треба щось міняти. Та професія, яку я отримав, допоможе в житті, хоча б зрозуміти як можна зробити ремонт вдома. Будівник, як на мене, відповідальна робота і можна далі розвиватися. Але я почав міркувати, а що мені дійсно подобається, що мені до душі. Я багато займався зі студентами і школярами і завжди казав, треба обрати те, що максимально подобається. І коли я почав шукати, що подобається мені, то зупинився на інформатиці. Я зрозумів, що інформатика мене захоплює, і забажав пов’язати життя з ІТ. На жаль, в той момент не було платформи, в якій я би зміг подивитися, а де саме в моєму місці знаходяться курси з інформатики. І тому я вступив, і не шкодую, в Рівненський державний гуманітарний університет і отримав професію вчителя інформатики та трудового навчання.

 - Але каменярем ви не стали? Ви закинули ту професію? 

Я не закинув ту професію, вона мені допомагала виживати у досить складні часи наприкінці 90-х початку 2000-х. Звісно, у мене було багато хобі: я професійно займався бейсболом, був спочатку в молодіжній лізі, потім перейшов в професійний спорт. Я бачив себе спортсменом, але розуміючи, що в Україні, принаймні на той час, мало хто зі спортсменів мав гідні доходи, а в майбутньому все ж таки треба годувати сім’ю, я обрав інформатику. Мене питають, а як ти доріс до заступника міністра? Я завжди кажу, я займався хобі, мені повезло, моя робота — це моє хобі. Спочатку я працював вчителем інформатики, потім перейшов на посаду системного адміністратора, потім — на інженера-технолога, потім на програміста і крок за кроком дыйшов до заступника міністра.

— Ви кажете, що саме батьки мають займатися дитиною, її розвитком та освітою. Якщо все роблять батьки, то що має робити держава?

Я просто давав меседж, що батьки також мають бути залучені до процесу, а не тільки держава. Дійсно, школа дає багато чого, держава дає багато чого. В нас також багато проблем. Наприклад, наразі в міністерстві відкрито 82 ІТ-проекти, з них фінансується 6, думаєте я опустив руки? Ні. Всі 82 проекти рухаються за допомогою наших партнерів, за допомогою волонтерів, і казати, що влада нічого не робить, — це некоректно. Держава також багато чого вкладає. Всі кажуть, що вчителі були не готові до пандемії в Україні. Вчителі не були готові у всьому світі. Весь світ був не готовий до цього, хтось більше, а хтось менше. Кажуть, що в країні поганий Інтернет. Проте, Україна посідає третє місце у Європі по інтернетизації. У нас багато можливостей. Наші вчителі швидко адаптувалися, не маючи ані інструментів, ані методологій. І сьогодні держава готова до таких локдаунів.

- Яка ефективність дистанційної освіти у порівнянні з стаціонарною освітою офлайн?

 Да тут все просто. Немає різниці, як отримувати знання. Якщо ти бажаєш навчатися, то результат буде незалежно від форми навчання. І навпаки, якщо немає бажання отримувати знання, то зміна форми викладання не дасть результату. Я не казав, що держава відмовляється навчати, чи шукає причини себе виправдати. Міністерство освіти шукає можливість забезпечити безперервність процесу навчання. Будь-якою професією можна оволодіти онлайн. Навіть, якщо ти лікар, то для проходження практики можна застосувати віртуальну реальність, але наразі це коштовно дуже. Наприклад, у Японії віртуальна реальність настільки реальна, що ти просто "відчуваєш" той надріз, який зробив скальпелем. І ми до цього з часом дійдемо. Наших учителів треба постійно навчати, а з іншої сторони не заважати їм застосовувати авторський підхід до процесу викладання. Ну, наприклад, можна клас розбити на декілька команд в ЗУМі, і працювати окремо з кожною групою, а потім ти їх об‘єднуєш і кожна команда ділиться своїми результатами і отримує зв’язок від свої опонентів. Це важче, цьому треба навчати вчителів, але можливість є.

- Чи потрібно проводити оцінку роботи вчителів, визначати їх ефективність та рівень підготовки, і за результатами оцінки нараховувати бонуси до зарплати або застосовувати штрафи?

Дивиться, чи хотіли б ви, щоб вас кожен рік оцінювали на вашій роботі? Чи було б вам комфортно? Коли я працював в приватній компанії, в нас були зустрічі один на один з керівництвом один раз на рік, оцінювали досягнення й визначали KPI на наступний рік. Але це неймовірний стрес. Якщо казати, що оцінювання мають бути кожен місяць, то не знаю, який вчитель це витримає. Я би не хотів, щоб мене оцінювали кожен місяць. Є різні місяці, є різні дні, мені може бути погано, а може бути добре.  Якщо в мене горе в сім’ї і якщо я ще недоотримаю коштів, звідки має з’являтися мотивація?! В будь-якій сфері діяльності існує професійне вигорання. Звісно, оцінка має бути, але вона має грунтуватися виключно на твоїх досягненнях без застосування штрафів. Саме тому ми хочемо зробити окремий профіль вчителя, де будуть збиратися не оцінки, а здобутки. Які ці здобутки будуть, будемо ще вивчати і думати. Тобто ми плануємо будувати мотивацію, а не проводити оцінювання, що може призвести до стресу й емоційного вигорання. Я досить часто буду повторювати фразу Майкла Джордана (баскетболіст NBA, — ред), який сказав, що індивідуальність може виграти гру, а чемпіонат виграє команда. Тому я би більше дивився не на оцінку вчителя, а на оцінку школи.

Повне відео-інтерв'ю можна подивитися на каналі Коментарі